СЕРЦЕ ВІДДАНЕ ДІТЯМ

16жовтня минає 10 років як пішла в небуття людина , яка віддала серце дітям.

Від розлуки з дорогою людиною завжди щемить душа, а від прощання навіки розривається від плачу…

Жодна інша професія не ставить таких вимог до людини, як професія вчителя, бо – це довірена особа суспільства, якій воно довіряє найцінніше, найдорожче, найсвятіше - дітей, свою радість і майбутнє. Перед ним стоїть найголовніше завдання життя – бути людиною, стати взірцем для наслідування , не загубити вогник щирості і доброти, перелити ці якості в серця своїх вихованців.

У кінці 80- х років вчителем української мови та літератури Хрещенівської ЗОШ була призначена Терещенко Людмила Володимирівна. Працювала заступником директора з навчально – виховної роботи, організатором позакласної роботи . Молода мама з двома дітьми зразу стала до роботи. Красива мова, лагідний погляд, постійна вимогливість до учнів на уроці та виважена слушна порада колегам, батькам – ось такою вона залишилась в нашій пам'яті . Це вона могла розрядити напружені моменти у колективі, розповісти повчальний випадок із свого життя, досконало знала твори українських письменників. Кожен урок вчительки був наповнений любов'ю до рідного краю. Вчила дітей поваги до своєї сім'ї, до мами та батька. Мала свій, неординарний підхід до учнів. ЇЇ вихованці були частими гостями у неї вдома, де за гарячим чаєм та запашними пирогами велась щира розмова. Гортались альбоми зі старими фотознімками, лунав сміх та веселі дитячі голоси. Це саме той випадок, коли вчитель ставала другою мамою. Навіть тоді, коли закінчувалось навчання, вона уважно стежила за кожним кроком своїх вихованців. Була багатогранною особистістю. Користувалась повагою і авторитетом у колективі. ЇЇ послідовниками , продовжувачами викладацької справи стали десятки випускників Хрещенівської ЗОШ. А найголовніше – ця жінка була людиною широкої душі, щирого серця, мудрою і тактовною.

Разом з чоловіком Віталієм Івановичем народили та виховали трьох дітей – двох синів Олександра та Віталія і донечку Ліну. Сьогодні вони поважні люди, справжні майстри своєї справи. І професії у них найпрекрасніші – Ліна Віталіївна викладає українську мову( як і матуся) у Новоолександрівській школі-садку, її поважають в колективі та в селі. А хлопці вирощують хліб. ЇЇ любові вистачало на всіх, і на дітей , і на онуків, і на чоловіка. Саме її віра витягла його з тяжкої хвороби. Яка була її любов? У неї були руки, щоб допомагати коханому, у неї були ноги, щоб спішити на допомогу і в біді й хворобі, у неї були очі, щоб бачити горе і нужду, у неї були вуха,щоб чути тихі його зітхання, у неї була душа, щоб взяти його біль,- ось така її любов…

Завжди сильна духом, не здавалась навіть тоді, коли підступна хвороба забирала всі сили. Будучи тяжко хворою, мріяла про те, що знову стане до роботи.

Вона любила радіти життю, вміла ловити кожну його хвилину, могла у мріях дістатися неба, підставити свої руки дощу, не боячись промокнути, душею проникнути в чуже горе і підтримати людину. Вона це могла…Намагалась протягом всього життя зберегти в собі ці якості, не розміняти їх на щось інше під людським впливом. Не розгубитись під час боротьби із життєвою несправедливістю ( а боротись за чесність вона була завжди готова).

Дзвенить, твоя юності, річка

І сукня в горошок дзвенить.

Ти вчителем житимеш вічно.

Життя на землі - одна мить.

Школа пишається тим, що в ній працювали люди високих моральних якостей. Вічною буде пам'ять про них в серцях вихованців, в душах яких вони сіяли тільки добро .

Випускники Хрещенівської ЗОШ 1988 року

Вони житимуть в наших серцях

Пишається Хрещенівська школа тим, що в ній працювали чудові люди, високопрофесійні спеціалісти, мудрі наставники з активною громадською позицією. Закрили очі і відійшли в небуття скромні, самовіддані педагоги з іменами яких тісно пов’язана історія школи.

У 1926 році була працювала двокласна Хрещенівська школа. Знаходилась вона в центрі села, в приміщенні дитячого садка. Заняття вела єдина вчителька Кучеренко Ольга Олександрівна. Спочатку було організовано лікбез, а потім Ольга Олександрівна стала навчати дітей в першому та другому класах. У школі навчались діти віком 9 – 10 років. Всі вони з великим бажанням опановували першу науку. Через два роки (1928) приїхала ще одна вчителька Кирилянова Марія Пилипівна. У 1930-1931 році відкрито Хрещенівську початкову школу. Директором став Нікітін Сергій Романович, який приїхав сюди з дружиною, теж вчителькою. Виникла потреба відкрити семирічну Урочисте відкриття відбулося у 1938 році.

Всі свої знання, любов і теплоту віддавав дітям вчитель початкових класів Ратушний Василь Макарович . Він був комуністом. Педагогічну діяльність починав у Петровській початковій школі. У 1939 році був призваний до лав Червоної Армії. У цьому ж році він бере участь у Фінській війні. Тяжко доводилося молодому бійцеві, адже почалися жорстокі бої при великих морозах в засніжених лісах. Та витримав учитель екзамен на мужність. Почалась Велика Вітчизняна війна. З першого і до останнього дня довелося воювати Василю Макаровичу. Уряд високо оцінив його мужність, ордени і медалі прикрасили його груди. Після війни продовжував працювати завідуючим Петровської початкової школи, а потім був переведений в Хрещенівську школу. Це була дуже хороша людина. Завжди врівноважений, доброзичливий, активний у суспільно корисній роботі: виступав у хорі, драмгуртку, брав участь у ремонті школи. Часто ділився спогадами про війну з учнями та колегами. За добросовісне відношення до праці нагородили його поїздкою до Польщі. Василь Макарович помирає у березні 1971 року в 55 років. Урочисто, з великим сумом проводжали вчителі, учні та односельці в останню путь свого вчителя. Труна з його тілом стояла в школі. Біля неї почесна варта. Жителі усіх трьох сіл приходили прощатися з тим, хто їх навчав і був прикладом для них.

Хрещенівській школі присвятила свою педагогічну діяльність Поволоцька Ніна Григорівна. У 1927-1931 рр. була піонеркою. Тут і працювала вчителькою молодших класів. Активну участь Ніна Григорівна брала в суспільно - корисній праці, ніколи не цуралась роботи. Проводила політбесіди серед населення, брала участь в драмгуртку, ходила на роботу з учнями в колгосп. В останні роки була вихователькою в групі продовженого дня. За довгу і старанну роботу правління її нагородило поїздкою до Польщі.

У 1951-1952 н.р. директором школи призначили Гребенюк ( за чоловіком Матьоху ) Ольгу Юхимівну. Пізніше вона стала директором заочної школи, де викладала математику. З цієї посади і пішла на пенсію. Вона любила бути серед людей, підтримувала тісні зв’язки з правлінням колгоспу. У школу ходили діти з трьох сіл. Як правило , учні були переростками та бажання вчитися в них було велике. Вчителька могла знайти особливий підхід до кожного. За це її любили та поважали в селі.

Галина Іванівна Ковалик стала на педагогічний шлях у Великоолександрівському районі. Після війни переїхала в Хрещенівку і всю свою енергію віддавала дітям. Мати чотирьох дітей, вона всю душу вкладала в навчання і виховання не тільки своїх дітей, а й чужих. Відзначалася у роботі старанністю, добросовісним відношенням до кожного доручення. Дуже багато працювала з учнями додатково. Останні роки працювала вихователем. І тут була однією з найкращих. Всі, хто знав її щиро сумували з приводу смерті Галини Іванівни.

У 60 – роках у школі була відкрита хороша майстерня. Закуплені верстати і станки. Вчителем праці та завмайстернею був випускник Слущенко Віктор Іванович. Людина без спеціальної освіти, але він повністю віддавався роботі і любив її. Згодом закінчив Херсонський педінститут (факультет ОТФ). Майстерня при ньому стала однією з кращих у районі, діти дуже полюбили його уроки. З великим задоволенням вони відвідували гурток «Умілі руки», яким керував Слущенко. Часто проводились виставки учнівських робіт. Кращі роботи відзначались преміями та цінними подарунками.

Кунець Кирило Павлович працював учителем біології і хімії. Завідував навчальною ділянкою, вів гурток юннатів. На уроках Кирило Павлович не був вимогливим, зате роботу на навчальній ділянці вів добре. Кожної весни закладав парники. Разом з учнями проводив досліди. Біля старої школи заклав і виростив разом з учнями виноградник. Біля нової школи заклав новий хороший сад. Кирило Павлович брав активну участь в художній самодіяльності. Читав колгоспникам лекції. У 1970 р. пішов на пенсію, а в 1978 р. після тривалої хвороби помер.

Узимку 1961 року в школу прийшла молода вчителька Бугайова Любов Федорівна. Шість років викладала німецьку мову, а потім, закінчивши Херсонський педінститут , стала викладати біологію та хімію. У 1969–1970 роках була директором школи, три роки заступником директора з навчально-виховної роботи. Завідувала навчально- дослідницькою ділянкою. Мала звання «Старший вчитель» та нагороджена медаллю імені А.С.Макаренка. З великою відповідальністю відносилась до своїх обов’язків. Завжди цікавилась життям учнів. Допомагала у скрутну хвилину. Створила чудових кабінет хімії. Подобалось учням проводити досліди, вирішувати рівняння, досліджувати реакції. Була членом приймальної комісії Херсонського сільськогосподарського інституту.

У 1951 році приїхала в Хрещенівку Воротило Антоніна Яківна. У складних умовах довелось працювати молодій вчительці. Адже учні були переростками і зростом були набагато вищі від неї, та це не злякало невтомну дівчину. Вона терпляче навчала своїх вихованців рідної мови. І в школі, і на роботі була поряд з ними. На перерві не мала часу на відпочинок, а використовувала кожну хвилину для спілкування з учнями.

У серпні 1965 року була переведена з Шевченівської початкової школи Синиця Ольга Андріївна. Спочатку працювала вчителем початкових класів та вихователем ГПД. За відсутності вчителя географії стала викладати цей предмет у старших класах. Її уроки були цікавими та змістовними. Учні подорожували континентами, вивчали свою країну. Відповідально вона готувалась до занять, виготовляла дидактичний матеріал, поповнювала кабінет методичною літературою. Часто на своїх уроках показувала дітям відеофільми, що допомагало її вихованцям отримувати міцні знання. Вміло організовувала краєзнавчу роботу в школі. Завжди витримана та спокійна Ольга Андріївна була справжнім зразком для молодих вчителів. За віком вийшла на пенсію.

З серпня 1967 директором школи став Ілляшенко Микола Григорович. У нашу школу він прибув на початку 60 –х років, викладав мови ( українську та німецьку) у заочній школі, деякий час був її директором, потім працював вчителем української мови та літератури в денній школі. Після виходу на пенсію виїхав у Нововолександрівку.

У 1978 році до навчального закладу приїхала Мадюдя Тамара Іванівна, вчитель української мови та літератури. Працювала вихователем в інтернаті, де жили учні 8-10 класів з сіл Біляївки, Українки та Червоного, і у групі продовженого дня. Складне життя прожила ця жінка. Трагічна загибель сина… Та любов до дітей, відданість щоденній праці вчителя тримала її. Всім колективом провели Тамару Іванівну в її останній путь. Похована вона на кладовищі села Новоолександрівка.

Школа пишається тим, що в ній працювали люди високих моральних якостей. Вічною буде пам'ять про них в серцях вихованців, в душах яких вони сіяли тільки добро .

З матеріалів шкільного музею «Історія села Хрещенівка»

Кiлькiсть переглядiв: 722

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.