Хрещенівський заклад повної загальної середньої освіти Нововоронцовської селищної ради

Ющук І. Троє на Місяці : повість / І. Ющук ; передм. авт. – К. : Грані-Т, 2010. – 235 с.

Ти читав коли-небудь твори Жуля Верна?

Гадаю, навіть серед байдужих до книжки твоїх знайомих немає того, хто б не чув про пригоди відважних дітей капітана Гранта, загадкового Немо чи п’ятнадцятилітнього капітана. І лише унікально ледачий та геть позбавлений фантазії хоч раз не почувався учасником дивовижної подорожі до центру Землі чи навколо світу за 80 днів!

Що ж у цих книжках ось уже третє століття приваблює читачів?

Гадаю, дивовижне поєднання величезної кількості цікавої інформації, котрій позаздрить будь-яка енциклопедія, із захоплюючим сюжетом і привабливими небуденними героями, поряд із якими будь-які пригоди не страшні, а повчальні.

Саме так побудована і ця книжка, написана знаним українським ученим Іваном Ющуком, котрий уславився щирим вболіванням за рідну мову та історію, а також незнищенною вірою в силу духу та чину українців. Можливо тому він не лише розгортає перед читачем захоплюючу насичену цікавою інформацією історію, а й закликає тебе стати безпосереднім учасником пригод, разом із героями розгадуючи дотепні мовні «шифровки».

Та навіть якщо серед персонажів найближчим тобі видасться ледачкуватий Незнайко й жодної вигаданої автором «шифровки» ти не захочеш розбирати, все одно отримаєш задоволення від пригод, що випали на долю трьом незвичайним хлопцям зі звичайнісінького села біля Канева! А ще мимоволі дізнаєшся, чому Дніпро зветься Дніпром, а Дунай – Дунаєм, як зібрати розлиту у невагомості рідину та як падають тіні на Місяці. І то – лише мізерна часточка всіляких відомостей, якими буквально пересипана ця повчально-захоплююча книжка.

Правда, у ній немає жодного дивакуватого всезнайки-професора, як-то у Верна… Зате самі хлопці знають і можуть надзвичайно багато!

Можливо тому, що насправді захоплені улюбленою справою, і це захоплення, ця спрага знання та чину роблять їхнє життя справді небуденним?!

Павленко М. Миколчині історії / М. С. Павленко ; худож. Д. Марцін. – К. : Грані-Т, 2008. – 103 с. : ілюстр. – (Золотий лелека).

Сподіваюся, ти вже читав «Пригоди Гекльберрі Фіна» Марка Твена, «Олівера Твіста» Ч. Діккенса, а можливо, й «Діти підземелля» В. Короленка. Не знаю, чи задумувався ти при тому, що головні герої цих книжок — знедолені, позбавлені повноцінної опіки дорослих діти, вимушені самостійно давати собі раду: знаходити не лише друзів та забавки, а й їжу, одяг і місце для ночівлі. На жаль, серед твоїх однолітків тут, в Україні, просто в цю мить живуть і виборюють своє право на щастя такі самі самотні й беззахисні «герої вулиці». Можливо, навіть серед твоїх однокласників за гордовитою шибайголовістю приховується вбогість, а за злістю — голод. А дивні пацани в дворі, до яких «не можна підходити», — такі самі діти, як і твої благополучні друзі, просто їм не пощастило…

Повість Марини Павленко саме про такого «нічийного» хлопчика Миколку, якому, як і його псові, життя відвело місце на вулиці. Ця розповідь ніби відкриває шпарину в світ отого «вуличного» життя для благополучних читачів. Письменниця намагається довести їм, що «брудні», «небезпечні», «заразні» й т. п. їхні ровесники зовсім інші: добрі, самовіддані, щирі й розумні, ось тільки немає нікого, хто б помітив у них усі оті гарні риси.

Красу Миколчиної душі та його непросте життя читачі бачать очима відданого хлопчикового друга пса Найди. Саме він коментує вчинки Миколчиних батьків-п’яниць і Товстухи та Літньої жінки, спостерігає першу закоханість друга і його перші поетичні спроби. Окрім того, Найда й сам як може допомагає господареві: двічі спасає тому життя, виставляє на посміховище Чіксу, демонструє перед однокласниками добру виучку, зрештою, допомагає шукати їжу, боронитися тощо.

На жаль, ніяких по-справжньому веселих чи захоплюючих пригод у цій книжечці тебе не очікує. Життя та думки Миколки, попри всю їх драматичність, описані авторкою побіжно й не викликають сильних емоцій. Так само відразу зрозуміло, кого слід зараховувати до «гарних людей», а кого засуджувати. Немає тут і складних морально-етичних колізій, котрі б потребували напруженої роботи душі.

Книжку оживляють реалістичні акварелі Дарини Марцін. Її герої впізнавані, симпатичні, а самі ілюстрації сповнені деталей і символічних натяків. Скажімо, кожен розворот позначений парою дитячих і собачих «слідів», ніби Миколка з Найдою тільки-що пройшли поряд…

Тому, хоча повість рекомендована дітям середнього та старшого шкільного віку, прочитай її краще своїм молодшим друзям. Гадаю, їм буде цікаво дізнатися, як ведеться маленьким «вуличним» ровесникам. Й водночас, вони не будуть надто перейматися прочитаним і навіть відчують насолоду від того, що самі вони такі хороші й благополучні та вміють співчувати чужому горю.