Відгук на книгу Олеся Ільченко «Дерева»
Біднесенький мій ліс, він зовсім задубів!
Він ждав мене і думав про розлуку.
Вже листопад підкрався з-за дубів
і гай знімає золоту перуку.
Цей казковий світ зачаровує і хвилює, наповнює любов’ю та енергією.
Книга “Дерева” яскраво ілюстрована картинами відомих художників у вигляді листівок. Цікаві оповіді Олеся Ільченка про життя рослин пересипані легендами, афоризмами. Яскравим доповненням до історії деяких видів дерев стали поезії Т. Шевченка, М. Рильського, Л. Костенко, В. Свідзінського.
У творі багато несподіваних, незвичайних фактів із життя рослин. Наприклад, дуб, який не скинув осіннє вбрання, влучно називають нелинь. Ясени можуть змінювати стать протягом років. “Був собі ясен “хлопчиком”, ріс, ріс і раптом перетворився на “дівчинку”, - пише Олесь Ільченко у своїй книзі.
Особливо мене вразила розповідь про таке шановане й улюблене народом дерево, як дуб. Недарма поет Богдан-Ігор Антонич влучно назвав його “рослинним левом”. А мудреці вважають, що дуби “одного віку зі всесвітом". Це могутнє дерево до сорока метрів заввишки і живе до тисячі років. Жолуді дуб починає родити лише років у двадцять.
Зі сторінок книги, немов столітні дідугани, постають дуби-велетні, такі як “Запорізький дуб”, “Дуб Сковороди”, “Дуб Максима Залізняка”. Їхні правічні думи навіюють на мене радість і спокій, вселяють віру й надію.
Раджу й учням, і дорослим прочитати книгу Олеся Ільченка “Дерева”, довідатися про зелений світ, що нас оточує, переконатися в талановитості письменника, яка виявляється в умінні змалювати звичайне в казковому забарвленні. Нехай кожен зуміє поглянути навколо й побачити прекрасне. Хай природа завжди надихає нас на звершення, дарує спокій і живить життєві сили. Любімо природу!
Ющук І. Троє на Місяці : повість / І. Ющук ; передм. авт. – К. : Грані-Т, 2010. – 235 с. Ти читав коли-небудь твори Жуля Верна? |
Павленко М. Миколчині історії / М. С. Павленко ; худож. Д. Марцін. – К. : Грані-Т, 2008. – 103 с. : ілюстр. – (Золотий лелека). Сподіваюся, ти вже читав «Пригоди Гекльберрі Фіна» Марка Твена, «Олівера Твіста» Ч. Діккенса, а можливо, й «Діти підземелля» В. Короленка. Не знаю, чи задумувався ти при тому, що головні герої цих книжок — знедолені, позбавлені повноцінної опіки дорослих діти, вимушені самостійно давати собі раду: знаходити не лише друзів та забавки, а й їжу, одяг і місце для ночівлі. На жаль, серед твоїх однолітків тут, в Україні, просто в цю мить живуть і виборюють своє право на щастя такі самі самотні й беззахисні «герої вулиці». Можливо, навіть серед твоїх однокласників за гордовитою шибайголовістю приховується вбогість, а за злістю — голод. А дивні пацани в дворі, до яких «не можна підходити», — такі самі діти, як і твої благополучні друзі, просто їм не пощастило… Повість Марини Павленко саме про такого «нічийного» хлопчика Миколку, якому, як і його псові, життя відвело місце на вулиці. Ця розповідь ніби відкриває шпарину в світ отого «вуличного» життя для благополучних читачів. Письменниця намагається довести їм, що «брудні», «небезпечні», «заразні» й т. п. їхні ровесники зовсім інші: добрі, самовіддані, щирі й розумні, ось тільки немає нікого, хто б помітив у них усі оті гарні риси. Красу Миколчиної душі та його непросте життя читачі бачать очима відданого хлопчикового друга пса Найди. Саме він коментує вчинки Миколчиних батьків-п’яниць і Товстухи та Літньої жінки, спостерігає першу закоханість друга і його перші поетичні спроби. Окрім того, Найда й сам як може допомагає господареві: двічі спасає тому життя, виставляє на посміховище Чіксу, демонструє перед однокласниками добру виучку, зрештою, допомагає шукати їжу, боронитися тощо. На жаль, ніяких по-справжньому веселих чи захоплюючих пригод у цій книжечці тебе не очікує. Життя та думки Миколки, попри всю їх драматичність, описані авторкою побіжно й не викликають сильних емоцій. Так само відразу зрозуміло, кого слід зараховувати до «гарних людей», а кого засуджувати. Немає тут і складних морально-етичних колізій, котрі б потребували напруженої роботи душі. Книжку оживляють реалістичні акварелі Дарини Марцін. Її герої впізнавані, симпатичні, а самі ілюстрації сповнені деталей і символічних натяків. Скажімо, кожен розворот позначений парою дитячих і собачих «слідів», ніби Миколка з Найдою тільки-що пройшли поряд… Тому, хоча повість рекомендована дітям середнього та старшого шкільного віку, прочитай її краще своїм молодшим друзям. Гадаю, їм буде цікаво дізнатися, як ведеться маленьким «вуличним» ровесникам. Й водночас, вони не будуть надто перейматися прочитаним і навіть відчують насолоду від того, що самі вони такі хороші й благополучні та вміють співчувати чужому горю. |
Коментарi